Старі мінські кінотеатри починають нове життя. Вже в кінці місяця відвідувачі забутого «Салюту», що загубився десь на околиці мікрорайону Сріблянка, зможуть дивитися фільми у форматі 3D. На черзі — «Центральний», який до січня також переобладнали під нові технології. Цим залам повезло — їх воскресили. Але на стінах багатьох будівель вже не висять афіші, в кас не вишиковуються черги, в залах не хрустять поп–корном і не звучать оплески. А, здавалося б, ще років десять тому кінозалів в місті було у півтора рази більше. Що стало з ними зараз?
Несовременник
Житлова забудова в районі вулиць Берута і Харківською. До метро рукою подати, але звична міська метушня тут не відчувається зовсім. Ланцюжок «хрущовок» доповнюють тільки що зведені цегельні будинки і два місцеві символи, виконаних в єдиному стилі, — спорткомплекс «спартак» і кінотеатр «Сучасник».
Останній раз я був там в середині 90–х — нас, дітвору, що вчилася в молодших класах і залишалася на канікули в шкільному таборі, возили дивитися мультфільми. З тих пір прошло майже п’ятнадцять років. Мабуть, великі букви на фасаді, якими в два ряди написано слово «кінотеатр», — єдиний спогад, що залишився, про те, що тут колись крутили «Одін удома» і «Бетховен». Історія смерті, на жаль, банальна: кінотеатр виявився нерентабельним, глядачі вважали за краще дивитися прем’єри в сусідній «Аврорі». Будівля стала свого роду пам’ятником радянської індустрії розваг, на якому якраз написати дати народження і смерті: 1971 — 2002. Написи, втім, зараз там зовсім інші. Тут попустували хулигани–граффитисти. До входу підійти тепер не так вже і просто. Всі доріжки перекопані.
— Тут ушляхетнюють територію, — вводить в курс справи начальник відділу культури адміністрації району Фрунзе Мінська Ірина Конопелько. — А ось сам «Сучасник» виставлений на аукціон. Його терміни не обумовлені. Єдина умова: на місці кінотеатру повинна розташовуватися будівля культурного типа. Свого часу навіть йшла мова про те, що в приміщенні розмістять районний Палац культури. Довгий час кінозал і зовсім не діяв.
Втім, назва «Сучасник» до цих пір залишається орієнтиром для місцевих жителів. На «площі» в кінотеатру, наприклад, владнують районні гуляння.
Дев’ять життів «Електрона»
На самому півдні Мінська давно прописався брат–близнец «Сучасника» — «Електрон». Про те, що тут колись показували фільми, нинішня молодь вже, напевно, і не знає. Хіба що голос в динаміках автобусів і тролейбусів: «Наступни припинак «Кiнатеатр «Електрон» — змусить замислюватися і мимоволі звернути увагу на масивну будівлю з червоної цеглини в самого краю дороги. Вивіски там немає вже давно. Знайома студентка–третьекурсница, що проживає неподалеку, пригадала: будучи школяркою, ходила сюди на дискотеки. А що зараз? Обійшов у вихідний день будівлю по кругу. Вікна загратовані, на дверях замок комори. Всередину не проникнути. На стіні листівка — «привіт» хуліганам від міліції. На стеклах — афіші дитячих спектаклів. Невже і тут обмежаться стандартним останнім часом сценарієм під кодовою назвою «аукціоном»?
Виявилось, в колишнього кінотеатру «Електрон» вже є господар. Сюди тимчасово переїхав Театр юного глядача.
— До недавнього часу кінотеатр «Електрон» належав унітарному підприємству «Киновідеопрокат», — уточнює директор ТЮЗа Юрій Кулік. — Не так давно вирішенням Мінгорісполкома на прохання Міністерства природних ресурсів і охорони довкілля був переданий в республіканську власність. У перспективі тут буде Державний музей природи і екології. Але на час реконструкції театру будівля надана в користування ТЮЗа. У «Електроні» знаходяться всі наші служби: і пошивочний цех, і бутафорський, і адміністрація — всього майже 150 чоловік. Тут є зал, сцена, репетиційний майданчик. Зі свого театру ми перенесли крісла. Можливо, гратимемо тут спектаклі. Повернутися на Енгельса плануємо, як тільки закінчиться ремонт, — роки через два з половиною — три.
— Музей розраховує справити новосілля вже через два роки, — доповнює прес-секретар Мінприроди Олена Пенязь. — Аби перевезти експонати, необхідний час. Тому доки ТЮЗ орендує приміщення у нас, а ми, у свою чергу, — в Міністерства культури. Отакий взаємозалік.
Йди і дивися
«Зміна», «Ударник», «Авангард», «Вільнюс», «Дружба», «Комсомолець». Близько 25 кінотеатрів на початку 1990–х. Зараз працюють 15. Низький попит на квитки у вікопомні часи (прем’єри показували лише в «Москві» і «Жовтні», до останніх доходило «лахміття»), невідповідність вимогам пожежної безпеки (деякі будівлі були дерев’яними) привели до того, що деякі, немов гумкою, стерли з карти Мінська (на їх місці зараз кафе і магазини). Інші воскресили, як, скажімо, «Київ», який став одним з головних досугових центрів міста, відреставрували «Комсомолець». На черзі — реанімація «Салюту», «Центрального», «Авангарду».
— Жоден з кінотеатрів, що залишилися на нашому балансі, ми не кинемо, — запевняє директор «Киновідеопроката» Василь Коктиш. — Хіба що «Дружба» в Чижовке відійде під виробничі площі Столичного телебачення. На Комуністичній їм тісно, будувати нову будівлю в центрі дорогий. При мінімальному вкладенні грошей там для них буде прекрасна база. Та і нам тримати цей кінотеатр немає сенсу. Зал на 800 місць в «літньому» районі? Вистачило б і 150. До речі, саме із-за нерентабельності були закриті «Вільнюс», «Електрон». Свого часу у нас хотіли задарма забрати «Аврору», «Берестье». Але ми на це не пішли. І у результаті виявилися праві. Кінотеатри зручно розташовані, розбиті на декілька залів, що важливе.
Як ще залучити глядача на прем’єри? Лише створенням комфортних умов і репертуаром.
— Хоча «Жовтень» і «Москва» помалу популярність втрачають, — помічає Віктор Коктиш. — Вони вже не на вершині рейтингу. Чому? Цим будівлям потрібний ремонт. Одинзальні кінотеатри перестали бути интересними. У Європі їх стає все менше. Репертуар ми забезпечили, але зробити оптимальний розклад для фільмів складно. Ось, наприклад, який вибір в «Жовтні»? Там можна крутити лише одну стрічку. Ставити дві різні за день — вже нерентабельно: люди в основному збираються на вечірні сеанси. А, між іншим, зал в цьому кінотеатрі вміщає 1.340 чоловік. З тієї ж причини збираємося реконструювати «Москву», шукаємо інвестора. «Жовтень» ідеально личить для устаткування сучасною системою IMAX. «Ракету» — зробити спеціалізованим ретрокінотеатром, де використовуватиметься кіноплівка. Думали свого часу позбавитися від «Авангарду», але зрозуміли, що не стоїть. Ради, що його відстояли. Коли на проспект Дзержінського прийде метро, це буде шикарне місце.
Кінотеатри завжди були не просто местомом перегляду нових фільмів, а романтичним куточком, куди можна запросити дівчину, призначити побачення. І як же хочеться, аби такі затишні містечок було якомога більше. Ні, не однакових, а унікальних і цікавих кожен по-своєму. Здається, в киновидеопрокатчиков така ж думка.
Автор публікації: Дмитро УМПІРОВІЧ
Фото: Віталій ГИЛЬ
Наш історичний вибір — незалежна, сильна і процвітаюча Білорусь
Наш історичний вибір — незалежна, сильна і процвітаюча Білорусь
Наш історичний вибір — незалежна, сильна і процвітаюча Білорусь