У Казахстані міжусобні війни демократів, соціал-демократів і лібералів – вони самі так себе називають – не в новинку. Проте останнім часом просто як прорвало
Джанібек БАЙТИРОВ, І немає зірки тьмяніше, ніж у них.
В.С. Висоцкий
У Казахстані міжусобні війни демократів, соціал-демократів і лібералів – вони самі так себе називають (наскільки справедливо – окреме питання) – не в новинку. Проте останнім часом просто як прорвало. То незареєстрована партія Алга! з ОСДП Азат зчепиться, то демократично заклопотані хазяйки медіа-ресурсів Ірина Петрушова і Гульжан Ергалієва починають виводити один одного на чисту воду. Тепер ще Муратбек Тунгишбаєв, функціонер Міжнародного республіканського інституту (США) набудував проти себе багато діяльних адептів свободи. Загалом, потрібно купувати нову партію попкорна і продовжувати дивитися кіно, що вже перейшло в стадію серіалу.
Коли з’ясовують стосунки влада і опозиція – це процес нормальний, стандартний і закономірний. Інакше навіщо дослідниками розроблялася теорія еліт і боротьба еліти з контрелітою зокрема? Якщо влада створює опозицію опозиції і випускає її на політичній поле, аби тіпала опозицію на потіху публіці – теж зрозуміло. При входженні націонал-патріотів в клінч з демократично орієнтованими силами також нічого незвичайного не відбувається: нацпати стоять упоперек до класичного політичного розкладу, через що мають тертя як з владою, так і з опозиційними групами. А ось при замісі демократів суто між собою виникають питання. Стержневий з них що не поділили?
З війнами владно-фінансових угрупувань все начебто зрозуміло – ділять владу і власність. Проте, як показує казахстанська політична практика, в таборах опозиції і НВО теж є чим поживитися. На Бентлі, зрозуміло, не хватит, але для когось і Тойота-Каріна вписується в картину Життя удалося. З владою ще простіше – це така річ, яка присутня в явній або прихованій формі в будь-якій формальній і неформальній організації, де збирається більше трьох чоловік. Влада може приносити задоволення навіть сама по собі, а що вже говорити про випадки, коли з її допомогою можна розподіляти ресурси, схиляти до сексу, проводити кадрову політику, підвищувати свій соціальний статус і тому подібне
Муратбек Тунгишбаєв виявився типовим кратофилом (любителем влади). З такими завдатками циніка, інтригана, комбінатора, хамелеона і зрадника він міг би зробити прекрасну кар’єру на державній службі. Правда, маніакальна нелюбов до Нурсултану Назарбаєву такий варіант кар’єри зробила для нього неможливим. Адже аби зробити кар’єрний зліт на службі президента, йому треба бути чимось корисним. Але пан Тунгишбаєв не може допустити думку виявитися корисним людині, сам факт знаходження якого на чолі Казахстану вганяє його в невротичний стан.
Можливо, що лінія поведінки Муратбека Тунгишбаєва задається не лише темпераментом, типом мислення і психологічними комплексами, але і підписками, які він давав при зарахуванні в штат Міжнародного республіканського інституту (МРИ – IRI) – американській неурядовій організації, підтримуваній Національним фондом демократії (США). Як би там не було, у результаті для пана Тунгишбаєва все, що шкодить Нурсултану Назарбаєву – це демократія, а що допомагає або нейтрально на нього що впливає – недемократія. По-своєму логічно, проте консультація психіатра була б не зайвою.
У березні 2010 року групою молодих і не дуже людей з активною цивільною позицією було ініційовано суспільне об’єднання Казнетфрідом. У той час Джуліан Ассандж на WikiLeaks ще лише входив в раж, вітчизняні чиновники прагнули будь-який абсурд прописати в законі, а виснаженим неробством парламентарям завжди без різниці який законопроект ухвалювати – аби відрядження і добові платилися в строк. Тобто, за поняттями боротися за свободу в Інтернеті було потрібно, оскільки сама Мережа за свою крутість повною мірою ще не відповіла.
Засновниками нової організації сталі Абен Абдрасилов, Галим Агелеуов, Ермек Койшинов, Алмас Кушербаєв, Павло Морозов, Тімур Почанов, Бахитжан Торегожіна, Муратбек Тунгишбаєв, Олеся Халабузарь, Айдана Шамшет, Улан Шамшет. На зборах засновників вибрали правління ОО у складі семи чоловік: Галим Агелеуов (затверджений головою), Абен Абдрасилов, Алмас Кушербаєв, Павло Морозов, Тімур Почанов, Муратбек Тунгишбаєв, Улан Шамшет.
Зважаючи на сумну історію з РОО Суспільство молодих професіоналів Казахстану (ОМПК), де спочатку одного голову зловили на крадіжці суспільних грошей, а потім другого, тут зробили упор на колегіальності управління. Коли другий злодійкуватий голова ОМПК Нурул Рахимбек попався на крисятничестве, він не став вирушати зі свого поста по-хорошому. Вважав за краще занапастити організацію і грантову історію (тобто здатність і можливість отримувати гроші у зарубіжних і міжнародних донорів), але що все є на рахівницях освоїв сам і повністю. Аби не наставати на організаційно-корупційні граблі ще раз, механізм колегіальності прописали в статуті Казнетфрідом детально і нудно.
Проте пана Тунгишбаєва все це не зупинило. Лише на відміну від свого соратника по навчанню в США – Нурула Рахимбека – він став діяти тонше і витончено. Спочатку плів підступи проти Олесі Халабузарь, просуваючи ідею про її зв’язок з казахстанськими спецслужбами і тим самим добився невімкнення цієї женщни в правління ще на первинному етапі. Пані Халабузарь співробітничає з суспільним фондом Тагдир, який досліджує злочини Рахата Алієва і добивається його екстрадиції до Казахстану. Раз вона працює проти ворога президента Назарбаєва, означає автоматично стає персоною нон грата для Муратбека Тунгишбаєва.
Пан Тунгишбаєв патологічно не може чути слово ні від кого б воно не виходило. Можливо, деяке виключення складає його пряме керівництво по лінії МРИ. На щастя для Стіва Сими – боса Муратбека Тунгишбаєва в Казахстані – той віддає перевагу життю сибарита і світського лева. У роботу організації пан Сіма не лізе, що дозволило його підлеглому зосередити всі важелі і нитки по республіці в своїх руках і проводити самостійну лінію.
В рамках ОФ Казнетфрідом пан Тунгишбаєв теж став активно прибирати організацію під свій контроль. Спровокував на конфлікт Улана Шамшета і користуючись його запальністю виставив в світлі незлагідного фрондера, після чого добився виключення із складу правління. Обурений такими демократичними штучками, на знак солідарності з товаришем Казнетфрідом покинув Тімур Почанов.
Користуючись ресурсами американських організацій, Муратбек Тунгишбаєв посадив на голку фінансової залежності Галима Агелеуова, відомого суспільного активіста вузівського викладача, людини м’якого. Фактично емісар МРИ став проводити в Казнетфрідом свою власну політику руками голови, попутно заставляючи його перевищувати повноваження, зафіксовані в статуті для хранителя печатки даного суспільного фонду. Активним нападкам з боку Муратбека Тунгишбаєва піддається Абен Абдрасилов, обвинувачений у фінансуванні з боку партії Нур Отан і співпраці з казахстанськими спецслужбами. Останнє звинувачення з боку пана Тунгишбаєва досить стандартне і поширюється також на двох членів правління, що залишилися, – Алмаса Кушербаєва і Павла Морозова (вони теж попали в чорний список тих, що сказали ні).
Проте господа Абдрасилов, Кушербаєв і Морозів здавати організацію новоявленому узурпаторові не збираються. Тим більше що в правлінні у них виходить три голоси проти двох. Трійка вважає першочерговим завданням розвиток вільного Казнета, а боротьба з Нурсултаном Назарбаєвим може і почекати. До того ж вони обурені тим, що Муратбек Тунгишбаєв влаштував на роботу до суспільного фонду свою дружину, заздалегідь не поінформувавши членів правління. Загалом, різне прочитання норм і принципів демократії виливається у відсутність консенсусу з питання на що витрачати гроші гранту посольства Нідерландів. Глядачам залишається діждатися розв’язки, яка покаже, хто ж виявився сильним.